Герої Чорнобиля поруч

Цей дощ – як душ. Цей день такий ласкавий.

Сади цвітуть. В березах бродить сік.

Це солов’їна опера, Ла Скала!

Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.

 Тут по дворах стоїть бузкова повінь.

Тут ті бузки проламують тини.

Тут щука йде, немов підводний човен,

і прилітають гуси щовесни.

 Але кленочки проросли крізь ґанки.

Жив-був народ над Прип’яттю – і зник.

В Рудому лісі виросли поганки,

і ходить Смерть, єдиний тут грибник.

Ліна Костенко

26 квітня – це найтрагічніша дата в історії нашого народу. 37 років тому пролунав вибух на Чорнобильській АЕС і весь світ відчув катастрофічні наслідки найбільшої техногенної катастрофи в історії людства. Віддаляється страшна дата жахливої трагедії, проте щороку на весні, коли природа оживає і відновлюється, ми знову повертаємося у пам’ять до тих страшних днів, аби згадати і вшанувати всіх тих, хто поклав своє життя та здоров’я приборкуючи полум’я палаючого реактора. Лише титанічні зусилля пожежників, які першими прибули на місце трагедії дозволили зменшити масштаби аварії та запобігти вибуху ще одного реактора. Пам’ять про подвиг наших героїв має жити в усіх наступних поколіннях.

За сприяння директора бібліотеки університету Тетяни Кравченко та з допомогою провідних фахівців, куратори першого курсу провели для своїх студентів виховний захід присвячений черговій річниці Чорнобильської трагедії. Модератори цього дійства звернули увагу студентів на той страшний момент, коли нечисельний загін пожежників під керівництвом лейтенантів внутрішньої служби Володимира Правика та Віктора Кібенка з перших хвилин трагедії став на шляху некерованої атомної стихії. Ці герої першими в світі гасили небезпечне атомне полум’я. Відразу після виникнення пожежі на поміч прибули пожежники з Чорнобиля. Вони ставили свої машини довкола палаючого реактора, і без будь-якого захисного одягу, шлангами лили воду в розжарену пащу атомного монстра.

За три з половиною години після вибуху пожежу було локалізовано. Опромінених пожежників відправили до Москви, однак врятувати їх не вдалося. За 20 кілометрів від столиці росії на Читинському цвинтарі поховано 33 українці. Серед них Володимир Правик, Віктор Кібенюк, Володимир Тишура, Микола Ващук, Володимир Ігнатенко, пам’ять про яких залишиться у віках. Проте, нажаль, не для всіх. Адже після повномасштабного вторгнення наш північний сусід-агресор продовжує свій ядерний шантаж та вчиняє терор довкола атомних станцій тримаючи у заручниках інженерів і фахівців Запоріжської АС.

Саме пам’ять про страшні наслідки Чорнобильської катастрофи повинна примусити стати весь світ повстати проти чергової атомної загрози.

Безмежно вдячні ЗСУ за можливість жити і навчатися.