+38 (04744) 3-20-76
Меню
Остання редакція: 28 лютого 2018

Історія розвитку хліборобства в світі

Хліборобство
Хліборобство

Хліборобство — рослинництво і землеробство (основні складові сільського господарства) вперше зародилося там, де були родючі ґрунти, достатньо тепла і вологи: це межиріччя Тигру та Євфрату, береги Нілу, південь Середньої Азії та американський континент — територія сучасної Мексики. За даними академіка М.І. Вавилова, цей час припадає на верхній палеоліт (близько 50 тис. років тому) — у розкопках кам’яного віку виявляють культурні рослини.

Період розвитку людського суспільства, коли основними знаряддями обробітку ґрунту були мотика та лопата, сучасною історичною наукою названий періодом мотичного землеробства і відноситься він вже до неоліту (новий кам’яний вік) та первісно-суспільного громадського устрою. Знаряддями того часу можна було освоювати лише невеликі ділянки, які розміщались неподалік або навіть всередині поселень. За знаряддями обробітку та площами оброблюваної землі тодішнє хліборобство мало характер городнього типу.

Свідчення цього хліборобства археологи знаходять у багатьох місцях на всіх континентах нашої планети, окрім Австралії, де аборигени не знали хліборобства до тих пір, доки туди в XVII столітті не прийшли європейці. Тривав цей період кілька тисячоліть. В районах Африки та Азії мотичне землеробство проіснувало не менше п’яти тисяч років, а в деяких надто відсталих у своєму розвитку племенах мотика як основне знаряддя обробітку ґрунту збереглася і до наших часів. На території України подібний тип землеробства тривав майже дві тис. років.

Поява хліборобства була важливим історичним поворотом у розвитку людства. Вирощуючи для себе їстівні рослини, людина значно звільнилась від впливу на її життя стихійних сил природи й отримала більше гарантій не померти від голодної смерті. Звідси хліборобство можна вважати воістину величезним надбанням людства.

Друга глобальна революція спостерігалася під час переходу від палеоліту до неоліту. З цим періодом пов’язаний новий прогрес у розвитку виробничих сил. Хліборобство, створивши передумови для переходу до осідлого способу життя, швидкого зростання поселень і виробничих сил, призвело до утворення цивілізацій, що змінювали одна одну протягом мезоліту та неоліту.

На жаль, письмових свідчень того часу про зародження сільського господарства на території сучасної України майже немає. Єдиним документом тих часів є рукописи. Так, на території Київської Русі перші повідомлення знайдено в літописах кінця першого тисячоліття до н. е. Про високий рівень землеробства скіфів-орачів, полян, тиверців, дулібів та інших свідчать також розкопки — у скіфському кургані був знайдений натурального розміру золотий колос пшениці. Вже в першому тисячолітті до н. е. скіфи-орачі, а пізніше слов’яни торгували з Грецією добірним зерном пшениці, яку вирощували в Подніпров’ї.

У період феодально-кріпосних відносин з більш розвиненими виробничими силами сільське господарство України хоча й зробило крок уперед, проте в більшості залишалось іще примітивним. Правда, вже було відомо про позитивний вплив на врожайність чергування культур у поєднанні з паром та угноєнням ґрунту. Однак виробництво зерна та іншої продукції, як і раніше, базувалось на мобілізації природної родючості ґрунту і застосуванні примітивних знарядь праці. Технічний рівень сільського господарства цього періоду в Україні був досить низьким. Основними знаряддями обробітку ґрунту були соха, дерев’яна борона, а сіяли вручну. Існуючі економічні відносини гальмували розвиток виробничих сил; багато поміщиків не були зацікавлені в елементарній інтенсифікації та підвищенні культури землеробства, в результаті чого врожайність культур була низькою, а неврожаї та голод повторювались дуже часто.

З розвитком капіталізму пов’язаний помітний розвиток сільського господарства. Збільшується набір культур, з’являються штучні добрива, вдосконалюються землеробські знаряддя. Все більше сільських господарів переходить на більш прогресивну систему, але залишки феодалізму та застарілі економічні відносини дуже перешкоджали розвитку сільського господарства. В цілому воно залишилось відсталим, екстенсивним, переважно із зерновою спеціалізацією.

У XX столітті сільське господарство планомірно нарощувало свій потенціал. Перехід на наукові форми ведення цієї галузі, зростання попиту на сільськогосподарську продукцію, технічне переоснащення технологічних процесів у рослинництві, збільшення виробництва мінеральних добрив привели до різкого підвищення ефективності використання землі й задоволення населення в продуктах харчування, а промисловості — в окремих видах сировини. На рубежі ХХ ст. в українських губерніях набули поширення науково-дослідні установи — дослідні поля (станції), показові сади, ферми тощо, головною задачею яких була демонстрація найновіших методів господарювання.

Україна, як і інші республіки колишнього Радянського Союзу, вимушена була пройти дуже складний шлях „спроб і помилок”, не досягнувши відчутних результатів в аграрній сфері економіки. І це при тому, що наша країна має найкращі в світі землі, та й кліматичні умови в цілому сприятливі для ведення сільського господарства. Після Жовтневої революції господар був зігнаний зі своєї землі, і вона стала колективною власністю. Організаційні негаразди того періоду, низька технічна озброєність, хибні наукові підходи тривалий час гальмували розвиток сільськогосподарського виробництва в нашій країні, хоч уже в кінці 80-х років минулого століття Україна за його рівнем вийшла на передові позиції в Європі та в світі.

Зараз в Україні відбувається організаційна перебудова сільського господарства, яка повинна стати відправним пунктом для зростання агропромислового виробництва й перетворення його у високорентабельну галузь країни.

Українські вчені зробили значний внесок у розвиток хліборобської науки і є широко відомими не тільки на теренах України й СНД, а й у світовій науковій спільноті. Серед них в першу чергу необхідно відмітити І.М. Єремеєва, який у співавторстві з іншими селекціонерами вивів сорт пшениці Українка, що в свій час (30–50-ті роки) користувався заслуженою славою, а в 1956 р. був визнаний ЮНЕСКО як міжнародний стандарт якості пшениць. Значної світової слави також набув справжній шедевр хліборобської науки — сорт озимої пшениці Миронівська 808 (автор В.М. Ремесло), який у 70-х роках ХХ ст. займав найбільші посівні площі в Європі.

У різні роки на ниві хліборобської науки в Україні працювали і зробили значний вклад у її розвиток багато науковців. Так, в Україні й СНД широко визнаним є український вчений А.Г. Дояренко — теоретик і експериментатор, основоположник агрофізики, методист, педагог. Багато для вивчення водного режиму, клімату та їх зв’язку з родючістю ґрунтів і рослинністю зробив Г.Н. Висоцький. Аналогічну роботу провів також І.К. Пачоський — її результати опубліковані в книзі „Стадії розвитку флори” (1891).

На початку ХХ ст. працювали видатні фахівці в галузі рослинництва, викладачі одного з найстаріших вузів України й СНД Уманського сільськогосподарського інституту (нині Уманський державний аграрний університет) А.С. Гусаковський і М.К. Васильєв. Обидва вели дослідження з питань сортового підбору і технології вирощування польових культур. Результатом цих досліджень був по суті перший підручник з рослинництва в Україні, написаний професором М.К. Васильєвим, „Частное земледелие, или учение о полевых и луговых культурах” (1912). На той час уже були вдалі публікації і по окремих культурах. Серед них слід виділити працю В.С. Засядька (1883) „Кукуруза, ее разведение на зерно и зеленый корм и ее значение в технических производствах”, у якій уже були розкриті всі основні прийоми технології вирощування, які лише згодом — у 60-х роках ХХ ст. набули широкого застосування в українській і зарубіжній практиці вирощування кукурудзи.

Значний вклад у хліборобство зробив А.О. Сапєгін — систематик, цитолог, генетик, селекціонер, автор широковідомих сортів озимої пшениці Кооператорка, Степнячка і Земка та сорту ячменю Паллідум. Одночасно з В.Є. Писарєвим і М.М. Кулешовим закладав дослід з сортосумішами і показав роль добору у виживанні найбільш пристосованих біотипів, завдяки чому було закладено основу еволюційно-популяційного методу в селекції.

Важливе значення в розвитку рослинництва степових районів мали праці: П.Н. Костянтинова — з селекції, сортовипробування, дослідної справи; Н.М. Тулайкова і А.Г. Дояренка — з обробітку ґрунту; П.С. Кулжинського — про зернобобові; І.В. Якушкіна — про зернові, картоплю, цукрові буряки; В.Я. Юр’єва — з селекції і сортовипробування польових культур; М.М. Кулешова — з екології польових культур, насіннєзнавства, насінництва, вирощування люцерни. Великим є внесок А.І. Носатовського і С.К. Руденка в теорію і практику вирощування високих врожаїв пшениці. В Україні в 40-ві роки під керівництвом академіка П.А. Власюка вперше була розроблена програма отримання 500 ц/га коренеплодів цукрових буряків. Відомий тоді селекціонер картоплі А. Г. Лорх розробив програму вирощування 400 ц/га бульб.

Широковідомі в хліборобській науці при виведенні нових сортів пшениці праці селекціонерів П.П. Лук’яненка, В.П. Кузьмина, І.Г. Калиненко, В.М. Мамонтова, Г.П. Ластович, Ф.Г. Кириченка та ін. Чудові сорти соняшнику створили В.С. Пустовойт та Л.А. Жданов. У селекції цукрових буряків відомі імена А.Л. Мазлумова та О.К. Коломієць; кукурудзи — Б.П. Соколова, В.Е. Козубенка, М.І. Хаджінова та багато інших.

Хліборобство

Останні новини

Всі новини