+38 (04744) 3-20-76
Меню
Остання редакція: 28 лютого 2018

Стан галузі та перспективи розвитку рослинництва

    В аграрному виробництві України рослинництво є однією з головних галузей, на яку і супутню їй галузь кормовиробництво припадає близько 93% орних земель країни, до 30 % з яких відведено під кормові культури. У рослинництві 40–50% становить побічна продукція — солома хлібів, стебла кукурудзи й сорго, жом, патока та інші, які через кормовиробництво використовуються у тваринництві. Тому гармонійне поєднання рослинництва, тваринництва і кормовиробництва — необхідна умова успішного функціонування всього аграрного комплексу країни.

    Важливою особливістю рослинництва є сезонність цієї галузі — польові культури здатні рости і давати врожай тільки у безморозний період. Ґрунтово-кліматичні умови України досить різноманітні по зонах через неоднакові ґрунтові покриви, кількість опадів і тепла, тривалість вегетаційного періоду, умови перезимівлі, що свідчить про необхідність враховувати екологічні та біологічні особливості сільськогосподарських культур при їх розміщенні в системі землекористування. Наприклад, тривалість безморозного періоду в Україні, залежно від зони, коливається від 130–140 до 180–190 днів, а в Західній Європі ці коливання становлять 190–240 днів; сума активних температур в Україні становить 2000–4000°С, а в Європі — 2500–6500°С; опадів відповідно — 320–600 і 900–1000 мм. Розрахунки показують, що для забезпечення стабільної врожайності зернових на рівні 60–80 ц/га на всій площі в Україні потрібно принаймні 600–700 мм опадів. У середньому ж їх випадає дві третини від необхідної кількості, а стосовно Європи — в кращому разі половина. У зв’язку з цим площа ріллі в Україні, де можна вирощувати сталі врожаї, не перевищує 20% загальної, тоді як у Європі — 70–80%.

    За даними Держкомзему України, станом на 1 січня 2006 року площа земель сільськогосподарського призначення становила 43022,3 тис. га або 71,3% до загальної території держави, у тому числі сільськогосподарських угідь — 42030,2 тис. га (69,6 %), а ріллі — 32544,1 тис. га (53,9 %). Для порівняння: розораність території США становить 15,8%, а розораність території Великобританії, Франції і ФРН коливається від 28,1 до 31,8 %.

    Таке співвідношення з точки зору раціонального природокористування не є збалансованим і веде до виснаження землі. Пошук оптимальних показників залишається вкрай важливою і складною проблемою. За міркуваннями деяких фахівців, для України землі сільськогосподарського призначення повинні займати близько 60–65%, ліси — 17%, промислові та інші землі — 10%, землі природоохоронно-оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення — 10%. Площа полезахисних лісосмуг має бути збільшена майже у 2,6 раза, причому в Поліссі їх площа повинна становити 63–67 тис. га, в Лісостепу — близько 310 тис. га, а в Степу — 764–770 тис. га.

    В Україні вирощують три основні групи сільськогосподарських культур — зернові, технічні та кормові. Незначні площі займають ефіроолійні та лікарські культури. Серед зернових і зернобобових головними є пшениця, ячмінь, кукурудза, овес, жито, просо, гречка, горох, менші або незначні площі займають сорго, соя, чина, нут, квасоля, сочевиця та деякі ін. З технічних культур більше вирощують цукрові буряки і соняшник, менше — льон, коноплі, ріпак, тютюн і махорку.

    Найбільша за кількістю рослин є група кормових культур. Це багаторічні й однорічні трави, кукурудза, сорго, капустяні, корене- та бульбоплоди, баштанні й деякі ін. Ці основні групи польових культур вирощують в усіх зонах, проте співвідношення площ їх посіву неоднакове.

    Зрошувані землі в Україні зосереджені переважно в Херсонській, Миколаївській, Одеській областях та в Криму. На них вирощують високі врожаї зернових і кормових культур, культивують рис, хоч площі його посіву поки що незначні. У південному Степу є умови для вирощування бавовнику.

    Перед агропромисловим комплексом України в наш час стоїть нелегке завдання — упродовж 10–15 років вийти на рівень розвинених країн світу. Наскільки це відповідальний крок, свідчить той факт, що сьогодні на одного працівника, зайнятого в сільськогосподарському виробництві, у нас виробляється у 10–15 разів менше продукції, ніж у розвинених країнах світу.

    Які ж конкретні завдання стоять перед рослинництвом і основними його підкомплексами в АПК (зернопродуктовий, олійно-жировий і цукробуряковий) у найближчій перспективі?

    Зернопродуктовий підкомплекс. З метою забезпечення збалансованого розвитку агропромислового комплексу та розв’язання продовольчої проблеми найближчими роками повинно збільшуватись виробництво високоякісного зерна для повного задоволення внутрішніх та експортних потреб держави через удосконалення структури виробництва зернової продукції.

    Основне виробництво високоякісного продовольчого зерна озимої пшениці за новітніх технологій вирощування має бути зосереджене у степовій та лісостеповій зонах, де є відповідні природні умови. У Поліссі необхідно збільшувати виробництво озимого жита, тритикале, ячменю, вівса, гречки. Обсяги виробництва пшениці повинні визначатися внутрішніми потребами регіону.

    Серед зернофуражних культур, крім ячменю, необхідно збільшити площі кукурудзи в усіх регіонах її вирощування, щоб уникнути використання продовольчого зерна на фуражні цілі. Прогнозується поступовий перехід на використання в усіх зонах зерна більш скоростиглих гібридів кукурудзи, які дозрівають у першій декаді вересня і не потребують післязбирального сушіння. Середньорічний валовий збір зерна кукурудзи на ближчу перспективу необхідно довести до 8 млн т, що повністю задовольнить потребу комбікормової промисловості.

    Для розв’язання проблеми виробництва білка необхідно збільшувати виробництво зернобобових культур, у першу чергу гороху і сої, що також має важливе значення для поліпшення родючості земель. Частка фуражного зерна повинна становити 35–40, а продовольчого — 60–65%.

    Стабілізація виробництва зерна і поліпшення його якості здійснюватимуться на основі забезпечення його валового виробництва на рівні 40 млн т. З цієї кількості передбачається для харчових цілей населення 7 млн, тваринництва — 16,1 млн, насінництва — 4,2 млн, промислової переробки — 1,7 млн та експорту — 10,7 млн т. При цьому обсяги виробництва продовольчої пшениці становитимуть 28–24 млн т. На більш віддалену перспективу науковці прогнозують виробництво по Україні 60,3 млн т зерна (табл.).

Виробництво зерна в Україні на перспективу

Культура

Посівна площа, тис. га

Урожайність, ц/га

Валовий збір, млн т

Зернові: всього

15000

40,2

60,3

в т.ч. пшениця

6000

45,5

27,3

жито, тритикале

600

38,2

2,3

ячмінь (озимий та ярий)

3500

37,9

13,3

овес

800

35,8

2,9

кукурудза

1100

53,1

5,8

горох

1600

29,2

4,7

круп'яні

600

22,2

1,3

інші зернові

800

34,4

2,7

    З метою повного забезпечення харчової промисловості сировиною розширюватимуться посівні площі цінних твердих сортів пшениці.

    Розвиток зернового виробництва забезпечуватиметься шляхом:

    • використання досягнень генетики і біотехнології, селекції і насінництва та впровадження нових сортів і гібридів рослин, що характеризуються підвищеною посухо- та холодостійкістю, стійкістю до хвороб і шкідників, вищою потенційною врожайністю. Передбачається щороку заготовляти насіння зернових культур у державний насіннєвий страховий фонд у розмірі 5% загальної потреби та зберегти систему виплати часткової компенсації за придбання насіння еліти і батьківських форм за рахунок коштів бюджету;
    • розширення застосування інтенсивних технологій вирощування озимої пшениці на площі 5 млн га;
    • здійснення заходів для інтенсифікації виробництва зерна, доведення обсягів внесення мінеральних добрив до 1 млн т діючої речовини.

    Олійно-жировий підкомплекс. Для досягнення прогнозованих обсягів вирощування олійних культур та лікарських рослин, виробництва продуктів їх переробки та створення умов для експорту цієї продукції передбачається:

    • стабілізувати виробництво олійних культур на рівні 2,85 млн т, у тому числі соняшника — 2,4 млн, ріпака — 0,45 млн т, а виробництво олії за рахунок збільшення переробки сировини на вітчизняних підприємствах довести до 650 тис. т;
    • зменшити площі посіву соняшника до науково обґрунтованих і розширити посівні площі сої, ріпака, льону та рицини;
    • впровадити інтенсивні технології вирощування олійних культур на площі не менш 1,1–1,2 млн га, забезпечити вирощування високопродуктивних гібридів вітчизняної та зарубіжної селекції на 90% площ;
    • виробляти для сівби 9–10 тис. т гібридного насіння соняшника;
    • запровадити нові технології виробництва з насіння високоолійних сортів ріпака паливно-мастильних матеріалів, ширше залучати до цього вітчизняних та іноземних інвесторів;
    • проводити реструктуризацію олійно-жирового підкомплексу з метою підвищення конкурентоспроможності олійно-жирової промисловості та істотного збільшення обсягів її виробництва;
    • реалізувати механізми економічної інтеграції виробників насіння олійних культур і олійно-жирової продукції, поступового переходу від експорту насіння олійних культур до експорту продуктів їх переробки.

    Цукробуряковий підкомплекс. Шлях збільшення виробництва цукросировини та цукру:

    • оптимізація посівних площ;
    • технічне переоснащення галузі в системі виробництва і переробки;
    • впровадження сучасних мінімалізованих екологічно доцільних технологій вирощування цукрових буряків, створення кооперативних та інтегрованих систем у циклі „виробництво — переробка сировини”;
    • впровадження двоступеневої ринкової структури з 5–7 регіональних формувань типу кооперацій, холдингових компаній, агропромислово-фінансових груп та низових акціонерних товариств з виробництва цукросировини за участю цукрових заводів на основі добровільної реалізації ряду функцій науково-технічного забезпечення, інвестиційної, фінансової та зовнішньоекономічної діяльності;

    З метою створення умов для розвитку цукробурякової галузі, стабільного забезпечення потреб населення і вітчиз-няного виробництва у цукрі передбачається: запровадження прогресивних сучасних технологій вирощування цукрових буряків з доведенням урожайності коренеплодів до 40–45 т/га; збільшення виходу цукру з буряків до 82 ц/га; забезпечення за участю міжнародних фінансових організацій та внутрішніх ресурсів фінансування програми реструктуризації цукро-бурякового підкомплексу, що дозволить вивести з експлуатації малопотужні цукрові заводи, перепрофілювавши їх на виробництво іншої продукції. Це дасть змогу стабілізувати виробництво цукру-піску з буряків на рівні 3 млн т та збільшити його експорт до 1,5–1,6 млн т на рік.

Останні новини

Секційне засідання на кафедрі рослинництва, приурочене 215-річчю від дня народження першого директора Головного училища садівництваЧитати повністю

Секційне засідання на кафедрі рослинництва, приурочене 215-річчю від дня народження першого директора Головного училища садівництва

Читати повністю

Співпраця колективу кафедри рослинництва з виробництвом та науковими установами академічної аграрної науки

Читати повністю

Всі новини